Стьопа

Щаслива історія нашого Черіка/Чмирбесика/Стьопи Хачапетова, знайденого влітку на дереві, від веселої Tetyana Marucsh.

Tetyana Marucsh:

 

Коти взагалі моя слабкість. Я шалено люблю тварин, але коти ... Коти моє все. І скільки я себе пам'ятаю, в будинку завжди жив кіт. Перший мій кіт, який став членом сім'ї, був принесений нами (мною і братом) з вулиці. Чим привели маму в ступор. Ну вона його відмила, вилікувала. Рудий навчився ходити в туалет і став повноправним членом сім'ї.

 

Вже маючи власну сім'ю, моїм улюбленцем, котрий перевернув весь світогляд про котів став перс Колбасенко, забраний з ветполіклініки після того, як його принесли на «вічне приспання» (невідповідність породі). Колбасенко назавжди і беззастережно закохав мене у гвардію курносиків. І коли від старості він пішов на Веселку, усі знали, що в будинку зобов'язаний бігати Курносик. Так з'явився екзот Мотя Пєдалькін, втілення дитячої любові -Рудого та дорослого кохання -кирпатого…

 

Я завжди підгодовувала безпритульних котів та собак, але в будинок приносити не приносила, боялися за тварин, що мешкали у нас. В останні роки мені все частіше хотілося просто вбити недбайливих господарів, що випускають своїх вихованців: "Нехай погуляє, це ж природа!" А потім викладають відео в ютубі, як їх котик гуляв 15 років і ось зустрілися жахливі підлітки, які познущалися над котом. І замість того, щоб хапати кота і мчати з ним до ветеринара, господиня знімала страждання, як вона стверджувала, улюбленого кота.

 

Або ось, мешканка нашого під'їзду гордо розповідала направо і наліво, як маленькі дворові котятки схожі на її Баксика. Ми з нею тепер найлютіші вороги, тому що я сказала, що тепер цих баксікових байстрючат (вибачте за слівце), а їх аж 5 штук, потрібно прилаштувати, а то при наявності цілого стада бродячих собак ці "Баксики" ризикували не дожити до повноліття. Прилаштувати вдалося всіх. Потім взимку була коробка з трьома кошенятами, одне з яких виявилося вислоухим. Довга історія з цими малюками, була знайдена навіть та, яка їх винесла на мороз -20. Але легше кошенятам не стало. Двох вдалося прилаштувати до вечора, а один затримався у нас. Прикольний малий. Ми навіть не знали хлопчик то чи дівчинка, вже згодом ветеринар винесла вердикт -ПАЦАН.


За пристрасть до шнурків, ми назвали його Шнурік. Але через недосвідченість, ми злякалися реакції нашого улюбленця кота Пєдалькіна, а він образився на всіх і не розмовляв ні з ким, і навіть наш доброзичливий мопс Піпіздрон теж порикував на малюка. І ми злякалися. І віддали його знайомим. Я знаю як він живе, але все одно почуття провини не відпускає. І кожного разу рве серце, що я не додала малому любові та ніжності, а сплавила його іншим.

 

Остаточною крапкою в рішенні взяти другого кота стала випадкова розмова зі своєю давньою знайомою, такою давньою, що страшно собі уявити. Ми ходили в один дитсадочок. І живемо в одному будинку. Вона одна з тих, кому вдалося прилаштувати донечку Баксика і вже влітку, того року, ми разом прилаштовували чергових діток котів, що самостійно вигулюються. І я дізналася, що одного з тих 11, що ми прилаштували, повернули, бо він дряпав меблі і зараз він живе у неї. Два кота. І тут ідея мати другого кота міцно засіла в моїй голові, яка як говорить мій чоловік геть зовсім не дружить з розумом, коли я бачу кота. Все ж коли у сім’ї було досягнуто консенсусу і вирішено братии другого кота, пришли одностайно до того, що будемо брати кошеня з притулку.

 

Чому кошеня? Щоб легко потоваришували з нашим Мотею. На той момент вже кастрованим. ІІ пішов відлік часу нашої зустрічі. Ми хотіли біло-рудого або біло-чорного котика, щоб як каже наша молодь - "по феншую" поєднувався з нашим рудим улюбленим Мотею. І ось в один з вечорів, переглядаючи фотографії котиків з "Сіріуса" ми як за командою, одностайно вирішили: наш.

 

Ми вибрали Боліка. Я списалася з волонтером.

 

Виявилося, що Боліка вже заброньовано. І нам запропонували абсолютно іншого котика, приблизно того ж віку що й Болік. Це був Черік. Фотографія хлопчини, котрого нам пропонували, була шикарною. Правда, гарний кіт. Але Черік черепахового забарвлення, зовсім не був схожий на біло-руду крихту, яку ми хотіли. Аргументом, вбивчим аргументом на користь Черіка були його очі, з самої першої його фотографії. Очі переляканої дитини. Скільки було в тих очах. На тій фотографії йому було місяць-півтора. Нам вже пропонувався практично здоровий, привчений до всіляких там котячих премудростів майже дорослий кіт. Сини, не бачачи його в живу вже дали йому ім'я -Стьопа. Через пару днів Стьопа був в моїх руках і приїхав додому. Перші дні він дуже тужив. Також не розумів що відбувається і Мотя. Але кілька тижнів почухонів за вухом в дві руки, смаколики з обох рук, поцілунки -обидва на руках. Мисочки з їжею з двох рук.

 

І через місяць Стьопа і Мотя разом спали, грали, з'ясовували стосунки, облизували одне одного, працювали репетиторами та перевіряли уроки у молодшого сина.

Стьопа виявився дуже активним хлопцем. Втім як і будь-яке маленьке кошеня. Не дивлячись на свій зріст і вагу (в довжину в розкладеному вигляді Стьопа сьогодні 87см і вагою 4,8 кг), він навіть зараз лишається дитиною.

 

Йому приблизно місяців 10-11.

 

Стьопа- Чмирбесік Стьопа Хачапєтов –таке його повне ім'я, це вовняна куля ніжності і любові. Після п'яти місяців життя Стьопи у нас я вже не уявляю життя без нього. Без його піднятого в позі Женевського фонтану хвоста, який зустрічає біля дверей, без його заколисуючого бурчання, без ранкових ніжностей, і звичайно ж без шкоди, яку Стьопа робить справно.

 

Стьопу шалено люблять усі в родині. Стьопу не можна не любити. І мені хочеться вірити, що своє нещасливе котяче дитинство на дереві Стьопа вже забув.

 

Стьопа суто подушковий кіт. Стьопа обожнюваний кіт.

 

А ще виявилось, що Стьопа дуже турботливий …ееееее.. мам. Чи все ж таки татусь? ))) .

 

Він огорнув увагою, турботою та справжньою материнською (саме так!) любов’ю наше нове чудо –Маню Сосіскіну. Але то вже інша історія.

 

А ми зі Стьопою хочемо сказати тим хто вагається і сумнівається. Не бійтеся брати котиків з притулку чи у волонтерів, не бійтесь прихистити вуличних котиків. Вони віддячать вам своєю любов’ю та вдячністю.

 

І не вірте тим, хто говорить що коти егоїсти і звикають до місця. Ні, чи тобто –так, коти особи королівські, вони милостиво вам дозволять себе кохати, але і ці князі та царі у відповідь кохатимуть лише вас.

 

І у вас буде саме ваш домашній антидепресант.

ЩАСЛИВІ ІСТОРІЇ